Незабутнє
Сидів тиран на п’єдесталі,
Поглядав на люд з портретів…
Розпочав рік тридцять третій
У краю жнива печалі.
Оселилась смерть в оселях,
До тла вимела з них збіжжя…
Вимирали цілі села
І мовчало зарубіжжя.
1933 рік
Червона мітла до зернини змела
Провіант із осель і комор.
І ходив від села до села
Людоїд на ймення Мор.
Він на людей улаштував облаву,
Не жнивували вже коса і серп…
І проклинав народ
правителя й державу,
В якій колоссям був обвитий герб.
Зниклому селу
Обезлюднилась криниця,
Ніхто не сіяв, ні орав.
Голодний рік – жалоби птиця
Над краєм змореним літав.
Ходила смерть із хати в хату,
Їстивність в кожній замела.
До ями притягнув лопату
Останній мешканець села…
Селу не вистачило сил,
Щоб вирватись з кремлівських лап,
І скільки ж українських сіл
Рік тридцять третій стер із мап?
Валерій ДІДУХ,
доцент ТНМУ